У спецпроекті «Амбасадори» співак та шоумен Олександр Положинський познайомив українців з рідним Луцьком.
Засновник гурту «Тартак» та проєкту «Був’є» пригадав та показав, як містечко з часом перетворилося на осередок сучасного мистецтва, прогресивної молоді та інклюзивної освіти, — йдеться на сайті ukrainer.net.
Побачити, яким тепер є Луцьк, разом з Олександром вирушив засновник проєкту Ukraїner Богдан Логвиненко.
Зелена зона у центральній частині Луцька — пам’ятка природи загальнодержавного значення ботанічний сад «Волинь». Він є чи найулюбленішим місцем для відпочинку та розваг лучан. Саме тут розташований один із неофіційних символів міста — скульптура «Луцьке слоненя», яку традиційно щороку перефарбовують місцеві ентузіасти.
— Ти часто бував у ботанічному саду?
— Я якийсь час займався народними танцями в Палаці піонерів (теперішній Палац учнівської молоді, розміщений біля саду — ред.). Узимку ми любили, коли йшли додому, на пакетах спускатися з гори. Тут якраз ландшафт такий, що можна було. Біля слона постійно тусувалися. До речі, слон постійно змінює своє забарвлення. Я не знаю, з чим це пов’язано. Можливо, кожна людина, яка має зайву фарбу, вважає своїм обов’язком пофарбувати слона. Це не дуже осучаснене місце, але мені подобається. Тут є якась своя атмосфера.
Кафедральний костел святих Апостолів Петра і Павла у Луцьку та колегіум при ньому засновано у першій половині XVII століття єзуїтами, членами католицького чернечого ордену. Під цими будівлями створили розгалужену мережу підземель. Там розташовано різні за функціями приміщення: підземний храм, трапезна, камери для ув’язнених та каплиця. За радянських часів підземелля використовували для зберігання овочів, а приміщення костелу — як контору та майстерні. У підземеллях костелу збереглися настінні фрески початку XVII століття та решітки з металу доби Середньовіччя, якими зачиняли ходи між тунелями. Археолог Віктор Баюк впевнений, що археологічні розкопки у підземеллі дозволять краще зрозуміти історію цього комплексу: «Підземелля поступово розчищають, відкривають нові ходи та ніші. Коли ми розібрали радянські замурування, то побачили, що ніші пограбовані, але одна ніша збереглася. Можливо, там поховання. У нас є всі документи для створення культово-музейного комплексу, тобто, щоб тут максимально відновити кожне приміщення, кожну кімнату і загалом комплекс у первісному своєму вигляді і з первісним наповненням».
— Як використовували цю споруду за часів твого дитинства?
— У часи мого радянського дитинства був музей атеїзму. Я любив сюди заходити.
— Який вигляд мав того часу музей атеїзму?
— Насправді, це був такий музей історії релігії і вірувань різних. Там були якісь знаряддя інквізиції, катувань. Я пам’ятаю, мене вразила штука, якою шкіру здирали з людей.
— Підземелля тоді були доступні для відвідувань?
— Підземелля було не розчищене. Зараз його трошки розчистили і це окрема, до речі, історія. Багато років його розчищав чоловік на голому ентузіазмі. У нього тут був клуб (ініціативна група «Ентузіаст» — ред.), і діти, молодь допомагали йому. Він тут жив навіть і проводив екскурсії, але його кілька років вже як не стало.
— Тобі відомо, звідки пішла назва Луцька?
— Назва Луцька, кажуть, пішла від слова «лук», бо раніше називалось місто Лучеськ Великий. І назва нібито пішла від того, що в нас річка Стир, яка як лук вигинається.
— Що іноземцю робити в місті?
— Іноземцям, якщо цікаво познайомитися з країною, можна їхати в будь-яке українське місто і щось там робити: ходити, дивитися, слухати і так далі. Те саме і в Луцьку.
— Як так сталося, що в тебе жодної пісні немає про Луцьк?
— У мене є, «Старий Луцьк» називається. Насправді, це зовсім свіжа історія. У Луцьку є баскетбольна команда, яка називалася «Волиньбаскет». Вони свого часу попросили нашу пісню «Лицарський хрест» як свій гімн. Тому що герб Волині — це хрест, формою він схожий на лицарський. У них такі хрести були на формі і зрозуміло, що «Лицарський хрест» для них було те, що треба. От, але в силу різних обставин цієї команди не стало. Натомість з’явилась інша команда, яка називається «Старий Луцьк». Цього літа вони звернулися до мене з проханням дати дозвіл на використання пісні «Стара школа» в якості гімну. А я кажу: «Слухайте, може я спробую щось нове написати?». І вони кажуть: «Якщо ви погодитеся, ми будемо щасливі!». І от ми зараз з «Тартаком» записали цю пісню.
