Почувши, що на Волині є директор школи, якому виповнилося 80 літ, неабияк здивувалися. Та коли у Гуті-Камінській Камінь-Каширського району зустрілися з Олександром Никифоровичем Монецем, то зрозуміли, що цей енергійний керівник є прикладом і учням, і вчителям, якими він гордиться.
Про це пише «Вісник+К»
У шість років батько віддав Олександра у школу, так би мовити, за компанію із сестрою. Тому так і вийшло, що, закінчивши семирічку та педучилище, вже у 17 років став вчителювати у початкових класах по сусідніх селах, згодом – у рідній Гуті-Камінській. А після навчання у Тернопільському педінституті і досі веде уроки хімії! 28 лютого 1971 року Олександра Никифоровича призначили директором Гута-Камінської школи І–ІІ ступенів – тож наступного року святкуватиме півстолітній ювілей свого керівництва.
– Коли було важче працювати – за Союзу чи за незалежної України?
– Звичайно, колись. Бо мав громадських навантажень по саму зав’язку: був партійним секретарем, 30 років депутатом сільської ради, пропагандистом. А зараз займаюся тільки школою.
– Які ваші найбільші досягнення на посаді директора?
– Раніше діти навчалися у дві зміни, бо бракувало шкільних приміщень. Тому у 1981-му за рік добудували три класні кімнати до старої, ще польської школи, зведеної у 1935 році. Я вибивав «наряди» на будівництво, своїм автомобілем возив будматеріали, дерево, – згадує Олександр Никифорович.
Та найбільшим досягненням директор називає успіхи своїх учнів. За 80 років школу закінчило близько тисячі випускників, зараз навчається 65 дітей. І майже усі учні здобувають середню і вищу освіту. За 20 останніх років цей учбовий заклад 11 разів здобував перемогу серед дев’ятирічок у районі. Випускники, продовжуючи навчання у камінь-каширських середніх школах, стають переможцями обласних, районних олімпіад. Олександр Никифорович називає багато випускників, які прославили школу у Гуті-Камінській. Серед них – чимало відомих імен. Журналіст, юрист Василь Кривдік, який тепер живе у Туві. Брати Гончаруки – Володимир лікар, Олександр був суддею. Брати Володимир і Степан Кривдики – наукові працівники київських вищих навчальних закладів. Вчителі Павло Монець, Марина Охримчук, Надія Кривдік, деякі з них працюють у рідній школі. Брати Скоці Степан і Володимир – лікарі, які живуть у Санкт-Петербурзі та у Донецькій області. Наталія Пась – директор Камінь-Каширського краєзнавчого музею (до речі, донька директора школи). А ще серед колишніх випускників працівники поліції, інженери, лісівники, підприємці… Часто вони запрошують свого директора на весілля, радяться щодо вибору майбутньої професії, зустрічаються, коли приїздять у рідне село. І на пам’ять про себе кожен випуск дарує рідній школі рушник, де вишивають, окрім калини та квітів, і свої прізвища.
– Цю традицію започаткував я у 1995 році, – згадує Олександр Никифорович. – В одній зі шкіл у Горохівському районі побачив таку новинку. З того часу вже кілька десятків рушників зберігаються у нашому шкільному музеї.
