Розповіли, як волиняни святкували Великдень сто років тому

0
42

Розповіли, як волиняни святкували Великдень сто років тому

Великдень — особливе свято, одне з найголовніших для християн усього світу, при відзначенні якого є певні традиції. Особливу роль відіграє підготовчий період, коли треба поприбирати в оселі, на подвір’ї.

Колись хати мазали, тобто білили, бо не було ні дерев’яної ошалівки, ні «шуби», ні сайдингу чи пластику. І населені пункти перед Великоднем радували око не тільки квітучими садками, молодою ясно-зеленою травою і листям (якщо Пасха не була дуже ранньою), а й білими хатами, — пише Район.Шацьк

Як і тепер, колись ретельно прибирали, як кажуть старші люди Шацького району, «вичищелося». Під цим словом слід розуміти всі дії, спрямовані на досягнення чистоти: миття, прання, вибілювання, мазання хати знадвору і всередині. Дуже забруднені закутки чи закіптюжений від тривалого користування на плиті і в печі посуд (каструлі, чигуни) навіть шкребталися. Хімічних засобів для наведення порядку тоді ще, звісно, не було, тому використовували попіл, пісок, харчову соду, сіль.

Непотріб здавали людям, які їздили возом і збирали вживані речі: старий одяг, діряві чигуни, каструлі… Цих людей називали «вонучниками» (від діалектного слова «вонУча» або «онУча», тобто ганчірка). Натомість можна було придбати, наприклад, новий глиняний глечик (гладишку), макітру, вазон для квітів. Про звалища пластмаси, пластику, целофану, звісно, ніхто не чув, тим більше не припускався думки, що використання благ цивілізації має і зворотній бік.

Великодні яйця фарбували у відварі з кожушків цибулі (його називали «цибулник»), рідше у відварі з буряка, щоб отримати росоловий колір. А для того щоб великодні яйця були жовтого кольору, навіть збирали облетілі пелюстки квіток дрібного латаття. Пофарбовані яйця зберігали в кошику з лози. Пофарбувати треба було чимало яєць, бо існувала традиція, коли по хатах на другий день Великодня ходили малі діти, щоб отримати волочебне (в іншому варіанті вимови — волочевне).

На перший день Пасхи не ходили в гості навіть до близьких родичів, кумів, друзів, знайомих. А другого дня діти ходили по хатах (не тільки до своїх хресних батьків) і вітали господарів звичними словами «Христос Воскрес!», на що отримували відповідь «Воістину Воскрес!» і фарбовані великодні яйця. Зараз ця традиція фактично зникла, а донедавна побутувала у досить розширеній формі.

Як зазначає дослідник Віктор Давидюк у статті «Релікти волочебної традиції в українському обрядовому фольклорі», опублікованій 1998 року, ватаги хлопців-волочебників ходили, тобто «волочилися» селом від хати до хати, співаючи пісні, у яких вшановували господарів і всіх хатніх: «Оскільки початок року наші предки відзначали навесні, рубіжним днем якої вважався Великдень, то великодня пісня від самого свого початку була ще й новорічною. Тож невипадково у текстах щедрівок (мабуть, найдавніших) так багато весняних атрибутів.

ЧИТАТЬ ТАКЖЕ:  Все новости о коронавирусе в России сегодня 13 апреля 2020 года – как правильно носить маску и чем заменить имбирь?

Ще більше їх у новорічних обрядах. Скажімо, таких як посівання, внесення до хати плуга чи борони і навіть ритуального снопа, частину зерна з якого додають до нового засіву. …З’ясування походження волочебної традиції важко собі уявити без повного осягнення етимології слова волочебник. Як вважає більшість збирачів і дослідників, назва волочебних пісень походить від назви їх виконавців – волочебників, які в свою чергу успадкували її від основної функції парубочої ватаги волочитися» (Грушевський М., Бессонов П., Ліс А.)».

Інші дослідники також зазначають, що дійство ходіння з плугом відбувалося на Щедрий вечір і ця дія мала сприяти «наближенню весни та приготуванню землі до її обробітку», а вранці після Щедрого вечора на кожному подвір’ї проорювали плугом першу борозну (за підручником Лановик М.Б, Лановик З.Б. «Українська усна народна творчість», с. 111-112; 130).

Саме з тези про те, що всі цикли календарної обрядовості перебувають у тісному зв’язку, випливає те, що старовинні волочебні пісні, які майже не збереглися до нашого часу, мають багато спільного з колядками і щедрівками. І на старий Новий рік вранці в обряді посівання, і в обряді волочіння, що відбувався в понеділок після Великодня, беруть участь виключно особи чоловічої статі (за підручником Лановик М.Б, Лановик З.Б. «Українська усна народна творчість», с. 152).

Віктор Давидюк згадує у статті і Шацький район, посилаючись на інших дослідників: «Серед великоднього тижня починалися й польові роботи. Одним із основних занять було волочіння ріллі. Присутнє воно й у великодній обрядовій практиці. У с.Затишшя Любомльського району (тепер Шацького району — авт.), коли старші за віком діти ходили другого дня на Великдень вітати своїх родичів, їх жартома запитували: «Прийшли волочити? Зара вам борону великую притягнемо, а вите подужаєте її тягати?». Сміються хлопци: «Подужаємо» (Ошуркевич О.)».

Автор статті навіть записав спогади жительки села Світязь Надії Павлей, 1932 року народження (записи датовано 1996 роком): «Хрищенике приходять. Вже на другий день Паске вже хата ни зачиняїця. Каже: «А де ж ваша, дітке, борона? Мні треба поле заволочете..?» – «А ше ни зробеле нам. Ме ни вмієм волочете» – «Ну ладно, нате вже вам так волочевнике». То то вже за меї пам’яте. А велекий прийде похресник – «А де ж твоя борона? Йде волоче!» То вже дадуть граблі. Вже бере, десь поскородить там трохе, і всьо – вже заволочев. То так старіше люде розказувале».

ЧИТАТЬ ТАКЖЕ:  «Как пошел ор!»: Степаненко о скандале с Петросяном из-за раздела имущества

Перед Великоднем старалися купити новий одяг та взуття, щоб на свято одягнутися і взутися у нове. До Великодня цей одяг і взуття, придбані заздалегідь, не використовувалися жодного разу.

Борошно другого сорту і так зване «обойне» (частково з висівками) були більш розповсюджені в часи дефіциту, а от біле для випікання паски купити було непросто. Перед тим як розчиняти опару на тісто для паски, обов’язково молилися. Паски пекли у печі на бляхах як білий здобний хліб, зверху помазаний яєчним жовтком. Під час випікання пасок намагалися не сідати, щоб паски вдалися. У хаті в цей час повинно бути максимально тихо.

Снідати сідали рано. Найперше куштували свячені паску і яйця, причому одне яйце розподіляли по шматочку між всіма хатніми, а далі вже можна було їсти кожному ціле яйце. При цьому звично промовляли «Христос Воскрес!» – «Воістину Воскрес!». Від господаря хати звучало побажання «Дай, Боже, в доброму здоров’ї другії Паски дуждати!». Під час сніданку цокалися, щоб дізнатись, чиє яйце міцніше.

На другий день Пасхи вже можна було ходити в гості. Діти грали в ігри на свіжому повітрі, інколи навіть із дорослими: стрибали в класи, грали в брами, хованки.

Була прикмета, що треба спробувати якнайбільше пасочок – тоді будеш щасливий і успішний, як мінімум, до наступного Великодня.

Традиції святкування передаються від покоління до покоління. Забуті традиції з часом можуть відновитися, а незабутих ми дотримуємося, сприймаємо їх як щось звичне, неухильне до виконання, при цьому ще й посилаємося на думку старших людей: «Так дід (баба) казали». І вже зовсім скоро у Шацькому районі, по всій Україні, по всьому світу звучатимуть слова «Христос Воскрес!» – «Воістину Воскрес!».

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь