Окрасою села Плоске є маленький (виявляється, найменший на Волині!), але ошатний храм Різдва Пресвятої Богородиці.
Святиню, а біля неї – водосвятну каплицю в ім’я ікони Божої Матері «Живоносне джерело», дзвіницю і монастирські келії побудувала в рідному селі місцева жителька Марія Лис, – пише Район.Шацьк з посиланням на газету «Новий погляд+».
«Так мені Господь дав. Коли була дитиною, то почула голос: «Маріє, ти побудуєш духовний цілющий храм». Тоді не звернула на це уваги, але самі слова пронесла крізь усе життя. І аж у 62-річному віці передбачене почало збуватися», – починає розповідати Марія Миколаївна.
…Перед початком нашої розмови пані Марія відклала домашні справи і погодилася розповісти про своє життя. Привітна, усміхнена, з живими очима і білим від часу волоссям, вона привела мене у вітальню, де всі стіни завішені іконами. Великими і маленькими, розкішними і непримітними, старовинними і сучасними… «Це все вдячність людей за те, що Господь допоміг їм по моїх молитвах», – пояснює. І відразу зізнається, що любить ікони, їй добре перебувати серед благодаті, яку вони випромінюють.
«Стільки всього було в житті, дитинко, що і за два дні не переповісиш. Дитинство своє пам’ятаю в подробицях, а от на старості пам’ять стала підводити. І не тільки пам’ять, здоров’я вже не те, що в молодості, з тиском маю проблеми. Людям помагаю, а собі не можу». Каже, що народилася з незвичайними здібностями. Як була маленькою, її ручки прикладали до хворого місця людини, і біль проходив. Було їй видіння на небі з написом: «Бог є. Вірте». Чула голос: «Яку дорогу життя обираєш: широку чи тернисту?». Обрала другу, не злякавшись вироку: «Страждатимеш і обпльована будеш за ім’я Моє».
Так і сталося. Стали їхати до Марії Миколаївни люди, почувши про силу її молитви, зцілюватися вірою своєю і дякувати Богу. Недоброзичливці ж заздрили, озлоблювалися, називали відьмою, зводили наклеп, що читає чорну магію і навіть викрадає людей. Вона ж молилася, просила в Бога, щоб врозумив їх, і терпляче несла свій важкий хрест.
Життя наносило страшні удари: п’ятьох найрідніших людей поховала, залишившись у хаті сама. Бувало, що несла великі втрати в господарстві: гинуло по троє коней за рік. Знайомі жахалися, а пані Марія не нарікала, тільки просила в Бога сили і підтримки, щоб пережити це все.
В 2004 році, на третій день Великодня, Марія Миколаївна зрозуміла, що прийшла пора будувати церкву. Ні рідні, ні односельці не вірили, що в маленькому селі з декількома десятками хат може постати храм. Дехто навіть сміявся з її планів. Втім, отримавши благословення на богоугодну справу від архімандрита Арсенія, намісника Світязького Петро-Павлівського монастиря, Марія Лис приступила до будівництва.
Каже, була і архітектором, і інженером, і виконробом. Господь посилав добрих людей, які допомагали матеріалами, жертвували гроші, самі працювали на будівництві. І сталося диво: 17 листопада 2007 року храм Різдва Пресвятої Богородиці освятили, відбулося святкове богослужіння, а під час співу «многоліття» у небо над золотими куполами злетіли сім білих голубів — символів благодаті Святого Духу. До речі, пані Марія народилася на свято Різдва Богородиці, яке православні відзначають 21 вересня.
«Церквочка – це моя краса, велика любов, найбільше досягнення мого життя. Тут звучить молитва, сюди йдуть люди, сповідаються, причащаються, плекають паростки своєї віри», – розповідає Марія Миколаївна.
З 2009 року вона почала будувати ще й монастир. Нині на подвір’ї обителі є будівля з келіями, крамниця, господарські споруди. Тихе і спокійне місце, де живе Бог і немає шуму та суєти, чекає на своїх поселенців.
Болить Марії Лис те, що люди забувають Бога, з головою поринаючи у гріх.
«Бачиш, дитинко, яке тепер життя? В людей немає любові, вони озлоблені, заздрісні, сповнені ненависті і брехні. А звідси – всі наші хвороби. Поки ми не грішимо, не ображаємо ближнього, не гнівимо Бога, наші болячки замкнуті на замочки. Як відімкнемо їх негідними вчинками, починаються проблеми, нарікання: «За що ж мені таке?».
Погані слова і думки – це зло. Їдеш по дорозі – не кажи, що вона погана, бо такою стане. У воду не плюй – вода противиться. І землю не оскверняй, якщо ж уже так вийшло, скажи: «Прости, свята земелько». Дерево не знищуй, бо воно живе, відчуває біль, страждає і відомстить своєму кривднику. Не проявляй гордині перед ближнім, бо всі рівні перед Господом. Не ображай п’яницю, нерозумного, бідного.
Прийшов у святу церкву – постав свічечку і помолися. Не повчай і не осуджуй. Якщо потрібно в храмі зробити зауваження людині, котра веде себе негідно, скажи їй тихенько на вухо, аби інші не чули. Пам’ятай, що ти прийшов не до священника, бо вони такі ж прості люди, як ми, а до Бога. Проси в Господа все, чого не вистачає тобі в житті, але виділяй головне, не набридай безкінечними просьбами. І по вірі твоїй буде дано тобі те, що просиш».
Архімандрит Арсеній якось сказав бабці Марії: «Ваша віра непохитна». Завдяки цій вірі вона випрошує в Бога здоров’я всім немічним, хто приїздить до неї чи кого привозять: з усіх куточків України, близького і далекого зарубіжжя і навіть з Америки. Радіє разом із зціленими, тішиться, що по її молитвах народилося більше тисячі немовлят у тих батьків, яким лікарі винесли вирок «безпліддя». І за все дякує Господу.
Мирослава ЦЮП’ЯХ
